Що зараз більшість із нас відчуває? - Гостра реакція на стрес…

 

Що зараз більшість із нас відчуває?  - Гостра реакція на стрес…

 

            Слід звертати увагу на те, що на перший-другий день стресових подій людина може відчувати переживання ступору, страху, злості, гніву, суму. Коли людина вже перебуває в безпеці, протягом наступних чотирьох днів її теж може «крити» цими почуттями. Людина може почати плакати без наявної причини або після вираження співчуття іншими людьми, дуже сильно злитися, хотіти щось розтрощити, емоційно реагувати на те, що відбувається навколо, на волонтерів, біженців, на будь-які події, які підтверджують, що це все реально. Тому нормально сумувати навіть у безпеці. Нормально боятися, тому що ситуація, в якій ми зараз всі перебуваємо, передбачає об’єктивну небезпеку для життя і здоров’я. Нормально злитися на загарбників, шпигунів, зрадників, на все на світі.     

 

          Окрема реакція – це флешбеки. Якщо людина почула принаймні один вибух, він буде з нею щонайменше кілька днів. Якщо вона була під обстрілом, це значить, що реакція буде зберігатися триваліший час. Тут немає правильного чи неправильного рішення, вона буде зберігатися стільки, скільки психіці треба часу на її переосмислення. Це означає, що коли людина вже опинилася у безпечному місці, і в неї над головою не літають снаряди, вона сіпається від різких звуків, її лякають сирени швидкої допомоги. Загалом будь-які ситуації, які в звичайному світі нагадуватимуть травматичні обставини, спричинятимуть страх.

 

        Багато хто з людей каже: «Я вже в безпеці, але досі плачу». Безпека не означає, що людина має стати спокійною. Навпаки, це саме те місце, в якому людину починає «крити» усіма тими почуттями, які були витіснені в момент перебування в небезпеці. Тому в людини, яка опиняється на безпечній території, починаються панічний страх, сльози, сум, горе, печаль, біль, злість, гостра реакція на голосні звуки. Усе це пройде, але людина мусить дати собі час…

 

Що робити, якщо  людині погано?

 

1.     Залишайтеся поруч із людиною, яка потребує допомоги. Люди в кризовій ситуації тимчасово втрачають почуття захищеності та довіри. Коли ви поряд, ви можете допомогти відновити почуття впевненості та безпеки.

2.     Активно слухайте. Важливо уважно вислухати людину, щоб допомогти їй пережити подію, що травмує.

3.     Поважайте почуття інших. Ставтеся без упередження до того, що вам кажуть. 

4.     Проявіть турботу та надайте практичну допомогу. Якщо хтось перебуває в кризовій ситуації, насамперед корисною буде практична допомога. Наприклад, зв’язатися з кимось, хто може побути з постраждалим; запропонувати чаю, цукерок.

 

Алгоритм дій при специфічних станах страху, ступору, істерики, агресії :

 

— Запитайте, як вона почувається. Спостерігайте за станом дитини й реагуйте на її потреби. Ставте дитині відкриті запитання, стежте за її емоційною реакцією та рівнем активності. Важливо, щоб дитина проговорювала, ставила запитання, проявляла свої емоції.

 

— Якщо дитина впала в стан ступору, то важливо повернути її до вербальної комунікації та активної діяльності. Для цього поставте три запитання і чекайте на відповідь. Наприклад: «Тебе звати Наталя, так?», «Ти зараз стоїш, так?», «Ти одягнена в червону кофтину, так?». Можна також масажувати кінчики пальців, мочки вух, запропонувати гру або дати завдання, орієнтоване на дію (принеси, подай, зроби). Також дати випити води, чаю, їжі та обійняти. Реагуйте на потреби та задовольняйте їх за можливості. Це поверне дитину до відчуття безпеки.

 

— Запитати, що дитина відчуває. Проговорюйте і проявляйте емоції. Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, фрази «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Натомість скажіть: «Я бачу / мені здається, що ти налякана / злишся». Так дитина буде розуміти, що вона не залишилась наодинці зі своїми переживаннями. Не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «усе буде добре», «нічого не станеться». Натомість скажіть: «Що б не сталось, головне – ми разом».

Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Програйте, прокричіть, озвучте чи візуалізуйте емоцію (наприклад, ричати, як собака). Саме так ви можете допомогти впоратися з емоціями та знизити рівень тривоги й напруги.

 

— Обіймайте дитину. Тілесний контакт допоможе знизити рівень напруги та допомогти дитині заспокоїтись. Можна спробувати одну з вправ: «Обійми метелика»(дитина обіймає свої плечі двома руками й може себе поплескати по плечах), «Водоспад» (дорослий підходить до дитини й руками погладжує з плечей і до поясу, наче знімаючи щось з плечей, «Кокон» (права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука – живіт). Допомогти вийти зі стану ступору та знизити рівень стресу може стабільне дихання. Для цього спробуйте таку вправу: вдих носом і повільний видих ротом, можна зі звуками «А», «О», ефективним також є дихання животом. Відновлення стабільного дихання та фізичної активності допоможе знизити рівень впливу події та стресу на організм.

 

— Дотримуйтеся режиму дня. У час невизначеності важливо відтворювати послідовність дня. Це надасть відчуття контролю над власним життям. 

 

— Дбайте про себе. Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій і маєте план дій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, за можливості, поспілкуйтесь з друзями та рідними. Важливо почути голос інших. Це надасть відчуття єдності та зв’язку зі світом.

 

— Обережно закінчуйте розмови. Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову, оцініть емоційний стан та рівень фізичної реакції: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте рівень занепокоєння, завершуйте на позитивному. Створюйте спільні традиції завершення дня (обійматися, пити чай, співати). Обмежте кількість розмов та прослуховування новин про війну в присутності дитини. Надавайте дитині лише перевірену інформацію, робіть це дозовано й відповідно до віку.

 

Що таке синдром вцілілого?

 

          Його відчувають усі, хто зараз опинився в безпеці або хто був у безпеці на момент початку бойових дій. Наприклад, людина була у відрядженні чи відпустці за кордоном, виїхала після початку війни,  не потрапила під обстріли або залишається в Україні у відносно безпечному місці. Але вона залишається там і з провиною того, що зробила недостатньо.

          Людині стає дуже соромно за те, що знаходиться у безпеці. Дуже великий рівень співчуття та співпереживання: ми «зависаємо» в чатах, дивимося фотографії, відчуваючи безпомічність. Синдром вцілілого зараз переживають багато людей, які зараз перебувають далеко від безпосередніх бойових дій. 

 

           Цей стан насамперед треба усвідомити. У такій ситуації потрібно говорити  з рідними про це, запитувати, чи вони відчувають те саме. Якщо кілька разів проговорити, це може допомогти.

           Робіть усе, чим ви зараз можете зайнятися: надсилайте гроші, організовуйте гуманітарну допомогу, допомагайте переселенцям – робіть те, що можете, і цього достатньо. 

         У війні кожен має своє місце і свій час. Військові, які служать в ЗСУ, на своїх місцях і роблять те, що мають. Якщо ви не військова людина, те, що ви можете зробити, – це вціліти самому, подбати про свою безпеку так, щоб не створювати клопоту іншим. Тому якщо є можливість виїхати з-під обстрілів – виїжджайте. Якщо є можливість знайти для себе безпечне місце, то знайдіть його і дбайте про себе самостійно. Найкраще, що мирна людина може зробити – це подбати про свою безпеку та самостійну життєдіяльність. 

 

       Важливо не змушувати себе робити те, до чого ви не готові. Якщо ви відчуваєте смуток, немає сил нічого робити – не робіть. Волонтерів зараз дуже багато. Хтось, з ким ви співпрацюєте, зможе вас підстрахувати, просто скажіть про це. Важливо бути чуйним не лише до інших, але і до себе, і коли вам зле, то казати правду. Наступного дня вам стане краще, і ви знову зможете працювати.

           В такому випадку допомагають слова одного із керівників осередку тероборони: «Зроби так, щоб ти була у безпеці, аби я не займався твоєю евакуацією та твоєю безпекою. Ми будемо відповідати за місто, а ти зроби так, аби я був спокійний, що ти й інші мирні жителі в безпеці». На мою думку, це дуже важливо. Так ми можемо подбати про них та подбати про власну безпеку.