Які особливості можуть проявитися у підлітків під час війни? (інформація для батьків та вчителів)

Які особливості можуть проявитися у підлітків під час війни?

Діти, які зазнали травматизації чи живуть у стані хронічного стресу, можуть:

1) Стати більш мовчазними чи дуже балакучими (адже травматичний досвід впливає на частини мозку, що відповідають за мовлення).

• Коли діти з нами розмовляють — слухаємо, намагаючись не оцінювати і не давати порад, поки самі не просять. Коли мовчать — можливо, пропонуємо невербальні засоби для вираження (арт-терапія дає багато інструментів для цього).

2) Проявляти більше агресії. Агресія може бути поведінкою: гнів легше проявити, ніж страх. Тож за агресивною поведінкою важливо побачити те, що вона «прикриває».

• Якщо близькі зараз на фронті чи контакт з ними перерваний, діти можуть свій страх, тривогу, відчуття самотності перенаправляти агресією на того дорослого, що зараз поруч.

3) Відчувати себе самотніми.  Самотньою  може відчувати себе дитина, яка пережила надзвичайні події і переїхала в інше, більш безпечне середовище (перейшла в іншу школу чи клас).

• Їй часто здається, що ніхто саме такий досвід не проживав, і не зможе її зрозуміти. Вона може уникати контакту з іншими. Чи звинувачувати інших та мститися за те, що їй довелося пережити. Дорослі мають допомогти їй відчути своє місце в новій групі, можливо, звернутися за допомогою психолога.

4) Повторювати багато разів одну і ту ж саму дію (співати одну й ту саму пісню, повторювати одну й ту саму строфу) — це «ритмічна дія», яка допомагає заспокоїтися.

• Також підлітки, аби вгамувати тривогу, повернути відчуття контролю, можуть крутити в руках різні предмети, розгойдуватися на стільцях та кріслах. За словами психолога, це — мозочкова стимуляція, що допомагає їм сконцентруватися і зняти напругу.

5) Стати більш тривожними. Закономірна в цьому віці тривога підсилюється тривожністю та невизначеністю, що повʼязана з війною. Тому важливо:

• розмовляти про їхні тривоги, не проявляючи знецінення;
• звертатися до спеціалістів;
• відновити чи створити рутини, звичні колись дії (все, що дає відчуття «нормальності» — допомагає заспокоїтися);
• учити дітей вправам, які допомагають вгамувати тривогу.

6) Проявляти імпульсивність, дратівливість, труднощі з контролем. Про ці особливості поведінки дитини важливо їй розповідати, пояснювати, як зараз працює її мозок, як реагує нервова система, які прояви можуть бути на рівні тіла (наприклад, тремтіння, спітнілість, серцебиття).

7) Боятися показати свою вразливість, просити про допомогу.

8) Переживати постійну амбівалентність у відчуттях. Наприклад, «будьте зі мною — відпустіть мене», «я все можу сам — допоможіть мені», «дайте мені побути на самоті — не відходьте занадто далеко». Дітям складно усвідомити ці особливості своєї поведінки, а батькам важко її витримувати. Тож психолог радить памʼятати, що це складна ознака перехідного етапу, і шукати баланс у близькості та дистанції.

9) Проявляти зміни у навчальній діяльності та мотивації. Діти по-різному проявляють адаптацію до стресу: хтось поки що не може відновити звичний темп та обсяг у навчанні (навіть для підліткового віку). А хтось несподівано стає більш зосередженим, успішним та наполегливим.

10) Частіше говорити «Мені нудно». Це може пояснюватися тим, що поруч немає того, на чому раніше вдавалося фокусуватися. Від стресу також може страждати фантазійна сфера, уява (складно уявити та обрати дію). А ще у підлітка може бути «вивчена поведінка» — шукати зовнішні стимули (телефон, комп’ютерну гру).

• Просто заборонити ігри чи телефон — не буде правильним рішенням, нам потрібно впевнитися, що дитині є, чим їх замінити.

11) Вживати ненормативну лексику. У сьогоднішніх умовах лайка допомагає підлітку скинути емоційне напруження. Однак це лише одна з причин її вживання, але має бути межа.

12) Переживати відчуття втрати. Горювати можна не лише за близькими, підлітки по-справжньому горюють за друзями, домом, можливостями. І дорослим важливо визнати їхні почуття (ви можете сказати: «Це дійсно складно втрачати — друзів, надії, плани»).

13) Брати на себе роль дорослого (парентифікація).

• Коли поруч з дитиною дорослі, що самі розгублені та емоційно нестійкі, чи їх просто немає поруч — можемо спостерігати явище, яке називається парентифікація. Дитина намагається „стати“ батьком чи матірʼю — „дорослим“ — для своїх батьків. Може брати на себе відповідальність, не властиву дітям.

14) Уникати певних дій, подій, людей. Тут потрібно зрозуміти, чого саме намагається уникати підліток (якої конкретної ситуації). Тому важливо спостерігати, виявляти, з чим пов’язана тривога, і, можливо, звернутися до психолога.

15) Відчувати страх ненормальності (винятковості почуттів та проживання). Дорослим важливо повторювати: «Ти — нормальний, всі твої емоції — нормальні у ненормальній ситуації, у якій ми зараз живемо».

16) Страждати через почуття провини — часто підлітки переповнені відчуттям провини. Тож потрібно бути обережними з висловлюванням звинувачень і своїх очікувань.

17) Рідко просити про ніжність і тілесний контакт. З підлітками важливо коригувати дистанцію в контакті, уточнювати, як саме ми можемо обійняти, підтримати, бути поруч.

Як батьки та вчителі можуть допомогти підліткам прожити цей непростий період?

1. Піклуватися про себе, щоб були сили на розуміння та підтримку дітей.

2. Говорити дитині: «Ти завжди можеш на мене розраховувати». Коли небезпечно зовні — ми маємо стати надійним «безпечним середовищем».

3. Утриматися від самозвинувачень та самознецінення.

4. Говорити конкретні речі, саме те, що зараз бачимо, уникаючи слів «ніколи», «завжди» («Я зараз бачу не вимиту тарілку» замість «Ти ніколи не миєш посуд»).

5. Уникати фраз: «У тебе все буде в майбутньому, все життя попереду...» (це відчувається, як знецінення того, що відбувається саме зараз); «Я розумію, як тобі, я теж був таким» (всі переживання — унікальні). Замість знецінення та узагальнення спробуйте допомогти дитині назвати та усвідомити емоцію:

• «Не ти поганий — тобі погано. Чим я можу тобі допомогти?».

6. Втішати, але без читання моралей.

7. Приділяти увагу дітям, що знаходяться в стані ступору (після травматичних переживань). Вони зазвичай не привертають до себе уваги, але часто саме їм потрібна допомога, коректне спонукання до активності, «оживлення».

8. Відзначати те, що дітям вдається, те, що вони роблять самі. Наприклад:

• «Я побачила, як тобі не хотілося це робити, але ти зробив»;
• «Дякую, що прибрав»;
• «Дякую за допомогу»;
• «Мені з тобою цікаво»;
• «Я можу на тебе покластися»;
• «Я у тобі впевнений/а».

9. Памʼятати, що повага — завжди важлива, а зараз — критично важлива.

10. Намагатися розібратися, яка саме потреба криється за поведінкою підлітка.

11. Пам’ятати, що критика не сприяє близькості, а навпаки — віддаляє.

12. Знаходити активності для спільного проведення часу (готувати, прибирати, дивитися фільми, грати в настільні ігри тощо)

    «Бути батьками підлітків — завжди виклик. А бути батьками підлітків під час війни — задача з кількома зірочками», — зазначає психолог, і нагадує батькам та іншим дорослим не забувати піклуватися про себе.