Чому діти втрачають мотивацію до навчання?( інформація для батьків)

 

Чому діти втрачають мотивацію до навчання?

В житті кожного з батьків може настати період  коли дитина висловлює небажання відвідувати навчальний заклад. Наприклад: «Навіщо ходити до школи?», «Не хочу я вчитися!»…

 Які ж причини відсутності бажання вчитися у дітей?

 Вирішення проблеми починається зі з’ясування причин, адже поведінка дитини завжди має під собою якісь підстави.

    Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз пояснює: «Вчитися і пізнавати нове — це  природна потреба дитини. І вона втрачає доступ до неї, коли щось в її житті відбувається не так». Тож у випадку небажання дитини ходити до школи, психолог рекомендує батькам насамперед виключити певні причини:

 1. ПЕРЕВТОМА

 Дитячий організм не завжди може витримувати великі навантаження. А батьки часто забувають про це, і поспішають записати дитину зразу на кілька секцій чи гуртків.

 Тому, якщо в дитини погіршилася успішність і вона відмовляється вчитися, насамперед з’ясуйте, чи не є навантаження в школі і поза нею надмірним для вашої дитини, чи немає в неї ознак перевтоми (млявість, дратівливість, погіршення апетиту, порушення сну, часті хвороби).

 2. СТРАХИ  

    Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію.  За спостереженнями психологів найчастіше школярі бояться:

- конкретного вчителя;

- авторитарних батьків;

- конкретних однокласників, які дражнять дитину;

- проявити неуспішність (якщо дитина пропустила попередній матеріал чи не має базових знань);

- зробити помилку та ін….

 3. НЕВІДПОВІДНІСТЬ НАВЧАЛЬНИХ МЕТОДІВ ПОТРЕБАМ СУЧАСНОЇ ДИТИНИ

 У світі сучасних технологій вчителю дуже важко залишатися цікавим для дитини. Адже вона має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання (переглянути навчальний відеоролик, завантажити енциклопедію на смартфон). Тому «у складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку.

 4. КРИТИКА ДІЙ ДИТИНИ

 Якщо батьки або вчитель  негативно оцінюють діяльність школяра, інтерес до цього заняття в дитини пропадає. Це можуть бути фрази на кшталт: «Ой, що це ти тут „накарлякав“?»;

«Он дивися, як у Степана гарно, а в тебе як ...»; «Краще це зроблю я». Відповідно, дитина сприймає таку поведінку, як сигнал — «Ти сам не впораєшся, ти не здатен!».

 4. КОНФЛІКТИ В РОДИНІ

 Діти, в чиїх сім’ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також не дуже хочуть вчитися. Оскільки абстрагуватися від такої ситуації дитині дуже складно, вона реагує на стрес зниженням усіх форм активності, в тому числі й навчальної.

 5. ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ДИТИНИ

Діти з низькою навчальною мотивацією часто живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків, де батьки дають суперечливі інструкції з виконання завдань.

 У таких сім’ях в дитини відсутній режим дня, немає чіткої організації побуту, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, а критерії успішності змінюються залежно від настрою батьків чи інших членів родини.

 6. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ШКОЛИ

 Критичні фрази про школу, негативна оцінка батьками вчителя, навчальних предметів і шкільних подій не сприяють формуванню шанобливого ставлення до школи.

 7. НАДМІРНА ОПІКА

 Знецінюючи вольові прагнення дитини, не даючи їй можливості проявляти самостійність, батьки можуть викликати апатію дитини й повне небажання вчитися. Школяр взагалі може відмовитися робити щось самостійно, без постійних підказок мами та сидіння поряд, поки всі уроки не будуть зроблені.

 Як ми бачимо, причини відсутності у дітей навчального інтересу — дуже різні. У деяких школярів вони пов’язані з фізичною та психологічною неготовністю до навчання, в інших — з особливостями сімейної ситуації чи виховними промахами дорослих.

 

А ще:

1. Діти отримують все, що хочуть і коли хочуть.

«Я голодний!» - «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». "Я хочу пити". - «Ось автомат з напоями». «Мені нудно!» - «Візьми мій телефон».

Здатність відкласти задоволення своїх потреб - це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними - в довгостроковій перспективі.

Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу.

2. Обмежена соціальна взаємодія.

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми.

Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет!

3. Нескінченні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов'язок.

Ми живемо в двох різних світах: вони в своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи».

4. Технології

Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань.

Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне.

Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах.

Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їх здатність вирішувати академічні завдання.

Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків - це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього.

5. Діти правлять світом

Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття - «треба робити».
На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться.

Якщо дитина хоче стати студентом, їй необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня.

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосяжності цілей і залишає дітей розчарованими.

Ось як:

1. Не бійтеся встановлювати рамки.
Діти потребують їх, щоб вирости щасливими і здоровими.
- Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів.
- Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони подякують за це.
        2. Обмежте доступ до гаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми.
- Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

3. Навчіть їх чекати!
- Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

4. Навчіть свою дитину виконувати монотонну роботу з раннього віку, оскільки це основа для майбутньої працездатності.
- Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.
- Будьте креативними. Зробіть ці обов'язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

5. Навчіть їх соціальним навичкам
- Навчіть ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «дякую» і «будь ласка».
Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання.

⠀

 

⠀